Бібліотека сайту Українське життя в Севастополі "Весела Абетка" - Для дітей України

Жінка дивує


Мовчання — знак комфорту


Колись Антуан де Сент-Екзюпері сказав: «Яке це щастя — людське спілкування!» Тим самим письменник кинув виклик роз’єднаному людству, яке, постійно скаржачись на самоту й нерозуміння, найбільше у світі цієї самоти жадає.

Гляньте на публіку в метро: у вагоні стоять, сидять, читають і, головне, мовчать. Розмовляють там хіба що закохані, і то не розмовляють — вуркочуть потихеньку, щоб, крий Боже, не порушити царственого мовчання вагона, яке переривається лише стукотом коліс і змістовними назвами станцій. Те ж саме відбувається в маршрутках, автобусах, тролейбусах...

Та й удома, у сім’ях, часто цінується саме тиша, а не тепла дружня розмова. «Помовч хоч трохи!» — благає дитину мати. «Не заважай! Помовч!» — кричить чоловік балакучій дружині. Створюється відчуття, що чоловіки одружуються для того, аби їхні подруги життя по кілька днів не вимовляли ні слова...

Та й розмовляємо ми, не розуміючи одне одного. Тоді як, відповідно до статистики, сучасна людина за тиждень має значно більше можливостей вступити в контакт із незнайомими людьми, сусідами, друзями, членами сім’ї, дітьми та колегами по роботі, ніж її середньовічні предки за все життя.

МОВА НЕРОЗУМІННЯ

Попри всю інтенсивність контактів, сучасній людині просто ніколи спілкуватися. Це можна назвати парадоксом часу. Адже те, що відбувається на роботі, та й за її межами, спілкуванням назвати важко. Чому? А тому, що спілкування — це розмова на рівних, коли співрозмовники не лише чують одне одного, а й розуміють, співпереживають. А чи часто ми можемо похвалитися тим, що бодай частково порозумілися з начальником, тещею, дружиною, сусідом по квартирі?

І що означають наші традиційні «доброго дня!», «як справи?», «хороший деньок!»? Адже не стане людина, до якої ви звернулися з таким привітанням, перелічувати свої радощі та біди чи видавати прогноз погоди на найближчий день...

Або ось, наприклад, розмова начальника з підлеглим. Замість того, щоб прямо заявити підлеглому: він — Іван Іванов — не впорюється з роботою, і тому її доведеться перекласти на старанного Петра Петрова, начальник найчастіше повідомляє: «У зв’язку з реорганізацією відділу імпорту нашої компанії виникла необхідність об’єднати посаду наклеювача марок із посадою варителя кави, і ці великі обов’язки відтепер покладаються саме на варителя кави як на відповідальнішого й працелюбнішого».

Ледар Іванов таку перестановку кадрів сприймає з вдячністю — менше роботи за ту ж саму зарплату! А ось старанному Петрову стає на диво сумно: роботи у нього додалося, а зарплата, на жаль, їй не відповідає...

ШУКАЙТЕ ПЕРЕКЛАДАЧА!

Відтак, щоб зрозуміти сказане, потрібно вдаватися до своєрідного перекладу, оскільки воно не зовсім відповідає тому, що мається на увазі. Можна шукати товмача або складати словник під багатообіцяючою назвою «Зрозумій мене!» Тільки в словнику цьому буде всього дві колонки: «Сказане» і «Що мається на увазі».

Справді, коли читаєш оголошення зі словами «Єдина у світі пропозиція!», його слід розуміти так: «У нас серйозні проблеми з продажами...» Фраза «винятково тихий район» в оголошенні про обмін квартири передбачає, що це скромне житло розміщене на диво далеко від практично всіх благ цивілізації.

Найбільше мене захоплюють вислови «безперечно», «чесно кажучи» і «насправді». Вони, мов слова-паліндроми, завжди таять у собі власну протилежність. Адже якщо юнак каже своїй коханій: «Я справді тебе кохаю!», то це, швидше за все, означає, що кохана йому нескінченно набридла. Щирі почуття, як правило, не потребують багатослівності...

Фраза «Ви згодні зі мною, чи не так?» викликає шалене бажання ні з чим не погодитися. Ми починаємо сумніватися в результаті виконаної роботи, якщо фахівець каже: «Я спробую це зробити...» Краще б він не пробував! Ціліші будемо...

СЦЕНА З СІМЕЙНОЇ П’ЄСИ

Такою ж «мовою нерозуміння» інколи спілкуються подружжя. Якби я писала п’єсу, то ніжний діалог двох люблячих сердець був би приблизно таким:

Дружина — чоловікові, який затримався на роботі:

— Ну, і де ти був, любий? (ритуальний вступ, який означає банальне: «Де ти шлявся, мерзотнику?»)

Чоловік, навмисне повільно стягуючи правий черевик (ну й черевики продають нині — так швидко знімаються, що виправдання не встигаєш придумати!):

— Скільки разів тобі можна повторювати, що по середах у мене бізнес-тренінг!

— І як же ви там тренувалися, милий? (переклад: «Так я тобі й повірила, бовдуре! Які тренінги можуть бути у твоїй зубожілій фірмочці, та ще й о другій годині ночі? З охороною, чи що?»)

— Обговорювали структуру бізнес-організацій, ти ж знаєш, у нашої компанії труднощі саме зі структурою! Розхиталася чогось! (переклад: «Які ці дружини нудні! Не те що коханки... Який Шато д’ікем я Ніночці приніс! Вона так розпустувалася! Пити наступного разу треба менше і на годинник хоч зрідка поглядати...)

Цей «діалог нерозуміння» можна вести нескінченно, бо кожен вважає: скаже він правду — скандалу не уникнути. Ось і спілкуються милі чоловіки з дружинами, як прокурор із підсудним. Інколи, щоправда, вступають треті голоси (діти, теща, свекруха та інші родичі) і виконують інші партії цієї сімейної симфонії — адвокатів, свідків, суддів, приватних детективів і сек’юріті....

УЧІТЬСЯ СЛУХАТИ, ПАНОВЕ!

Так, важко нині домогтися, щоб тебе зрозуміли, не легше зрозуміти іншого. Адже ми в запалі пристрасті чи в чаду байдужості найчастіше говоримо лише про себе любимого, та й співрозмовник наш тільки собою переймається... Слухаємо ми втричі швидше, ніж говоримо, навіть якщо говоримо про себе. Ой, як не хочеться вслухатися в слова співрозмовника («Ну що він там може розповісти, бідолаха...»)! Тому ми воліємо мовчати, не реагуючи на сказане, а потім скаржимося на нерозуміння замість того, щоб навчитися слухати. Адже великий Сенека сказав: «Не для школи, а для життя ми вчимося...». Одне слово, геть товариство мовчальників і байдужих! Вчіться слухати, панове!

Олена РАСКІНА

Українське Слово


.................. Мандрують всі. Авіаквитки, чартери, тури

Дизайн Валентин Iванов