Бібліотека сайту Українське життя в Севастополі "Весела Абетка" - Для дітей України

Жінка дивує


Хвороба на ім'я кохання


«Кохаю його до нестями»... «Божеволію від кохання»... Як стверджує британський еволюційний психолог Френк Талліс у книзі «Любовна лихоманка: кохання як душевна хвороба», такі фрази є не тільки поетичними метафорами, а й точно віддзеркалюють справжню природу романтичного, палкого кохання.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ОЧИМА ПОЕТІВ І ЛІКАРІВ

З початку цивілізації найкращими знавцями кохання вважалися поети. Перші поетичні описи палкої закоханості ми знаходимо на стінах єгипетських гробниць. Цікаво, що фрази, які коментують зображення танцівниць і співачок, виконані три з половиною тисячі років тому, сповнені висловлювань, на які часто-густо можна натрапити в текстах сучасних любовних пісень та віршів («Не залишай мене, благаю...», «Вона заволоділа моїм серцем...» тощо). Там же наведено симптоми любовних страждань — як фізичних (тяжкість у тілі й на серці, блідість...), так і душевних (неможливість думати ні про що й ні про кого іншого, крім об’єкта кохання, нездоланне бажання бути поруч, втрата сенсу життя під час вимушеної розлуки тощо). Приблизно років через тисячу після того точну й виразну картину любовних переживань описала перша відома світові велика поетеса Сафо: «Щойно тебе я побачу, вже нездатна вимовити слово... Під шкірою швидко легкий жар пробіга, вдивляються, нічого не бачачи очі, у вухах же — дзвін безперервний... Потом жарким обливаюся, тремтінням все тіло охоплене, зеленішими трави стають, і ось-ось наче з життям розпрощаюся...».
Паралельно з літературною традицією, описували любовну недугу лікарі. Так, відповідно до концепції Гіппократа, палке кохання неодмінно призводить до любовної меланхолії — форми депресії. Основоположник західної медицини Гален, наслідуючи традиції Гіппократа, стверджував, що палке кохання — наслідок хімічного дисбалансу в організмі. У багатьох східних мовах слово, яке описує кохання, має похмурі відтінки: воно передбачає нещастя і містить натяк на неминучий біль. Серія відкриттів у галузі анатомії та фізіології людини, яка розпочалася у XVIII столітті, похитнула віру в спадок Гіппократа й Авіценни. Одночасно став утрачати свою популярність погляд на кохання як хворобу.

НАВІЩО ПОТРІБНЕ КОХАННЯ?

Повернувшись із п’ятирічної експедиції на «Біглі», молодий натураліст Чарльз Дарвін усерйоз замислився над одруженням. Щоб краще організувати свої думки, він розкреслив аркуш паперу на дві колонки і в першу записав усі аргументи, які спали на гадку, на користь шлюбу, а в другу — проти. Труднощів із добором пунктів «проти» не виникло: нові обов’язки чоловіка і батька залишать йому менше часу на улюблені заняття і грошей на власні потреби, до того ж йому регулярно доведеться спілкуватися з ріднею дружини, а це не завжди буває приємно... Єдина перевага шлюбу, яку зміг знайти основоположник теорії природного добору, звучить анекдотично: «У ролі компаньйона дружина ліпша, ніж собака»... Однак через кілька місяців Дарвін по вуха закохався у свою кузину, Емму Веджвуд, і йому вже не треба було з’ясовувати, що хорошого в одруженні...
Чудесну трансформацію, що трапилася з ним так само, як із мільйонами інших людей, Дарвін пояснив із позиції своєї еволюційної теорії в книжці «Походження людини і статевий добір». У концепції Дарвіна, яку підтримують і розвивають сучасні еволюційні психологи, кохання було винайдене природою як механізм, який не дозволяє людям ухилятися від народження нащадка. Єдиним засобом, здатним примусити нас подолати наш особистісний егоїзм, є кохання — п’янке, романтичне й марнотратне почуття, що скидається на тимчасове божевілля і з яким не в змозі впоратися наш раціональний мозок... Еволюційний підхід пояснює багато характерних ознак кохання.

КОХАННЯ-НАРКОТИК

Попри те, що любовні переживання найчастіше є болючим досвідом, більшість нас прагне кохання, шукає і кличе, бо тільки воно здатне приносити нам особливу радість та насолоду. Пояснення цьому парадоксу можна знайти в досить цинічній аналогії, а саме у тому, що ми — потенційні «любовні наркомани». І ситуація ускладнюється тим, що «любовний наркодилер» сидить у нас всередині. Біохіміки вже виявили «формулу кохання» — сполуку, концентрація якої в організмі різко зростає, коли ми закохуємося. Вона називається фенілетиламін і належить до групи амфетамінів. До речі, ця ж речовина виділяється під впливом «гормонів страху», таких як адреналін, і одна з її функцій — загострювати наші органи відчуттів. Ще одним біохімічним супутником кохання є окситоцин, або «гормон симпатії».

ДОЛЯ ВІДРИНУТИХ

Вимовляючи заповітне «я тебе кохаю», людина очікує адекватного почуття у відповідь. Ми по-дитячому віримо, що коли будемо проголошувати наше кохання досить чітко й наполегливо, то зрештою доможемося бажаного результату. Насправді, закохуючись, ми автоматично піддаємо себе ризику бути відринутим. Цю гірку істину пізнаємо досить рано: перші підліткові закоханості, які можуть спіткати нас, коли ми ще не усвідомили свого місця в ієрархії привабливості, зазвичай залишаються без взаємності. Однак і ставши дорослими, ми нерідко потрапляємо в ту ж саму колію — у сфері кохання ми всі, як правило, погані учні... Навіть розділене кохання може бути болючим і нелегким випробуванням. Кохання відринуте може буквально вбити. Самогубство — найбільш трагічне серед можливих ускладнень, які ріднять кохання й душевну хворобу: як свідчить статистика, відринуті закохані належать до тієї ж групи ризику, що й люди, котрі страждають від клінічної депресії.
Поведінка дорослої людини, яка переживає нещасливе кохання, має той самий механізм, що й реакція немовляти на розлуку з матір’ю. У ній виділяють три фази. Спочатку йде протестна фаза, коли дитина гучно й вимогливо кричить. Потім її крик стає дедалі більш розпачливим і невтішним — фаза гострого горя. Якщо мати так і не з’являється, настає фаза «відключення»: емоції дитини ніби ампутуються. Людське дитинча не може вижити без материнської турботи чи її замінника й кількох годин. Депресія і «заморожування» емоцій ідуть за протестом та розпачем, бо якщо немовля не почуте, то, вважай, воно вже мертве... У відринутих закоханих працює та ж нейронна схема: вони відчувають, що все втратили, — і певною мірою це так, адже для романтичних ідеалістів життя без кохання втрачає будь-який сенс. І тоді петля на шию, перерізані вени або куля в скроню — всього лише засоби, з допомогою яких вони тільки наближають невідворотне...

ЯК ЛІКУВАТИ?

Зрозуміло, не всі закохані потребують медичної та психіатричної допомоги. Однак, якщо погодитися з підходом до кохання як до особливої форми душевної хвороби, то наступним кроком, очевидно, стає пошук можливого лікування. Першим лікарем, який виклав комплекс методів, що допомагають пом’якшити біль і захиститися від деструктивних впливів любовної лихоманки, був Авіценна. Він виходив із того, що наша одержимість об’єктом кохання ґрунтується на ідеалізації. Кохання впливає на наш зір та інші органи відчуттів, і в результаті ми схильні перебільшувати красу та всілякі достоїнства наших коханих. Тож перше, з чого слід почати, — це спробувати зняти пелену з наших очей. Зрештою, ідеальних людей просто не існує, а отже, ми завжди можемо знайти вади в тому чи в тій, кого шалено кохаємо.
Давно помічено, що синдром нав’язливих станів працює за принципом зачарованого кола. Усе, що може розірвати нескінченний цикл любовної залежності, слугує справі порятунку від мари пристрасті. Допомагають цілеспрямовані відволікання, такі, як участь у важких і складних проектах. Особливо ефективні інтелектуальні заняття, оскільки вони тренують нашу здатність до здорових розмірковувань.

«ІНШЕ» КОХАННЯ?

Кохання, може, і хвороба, але така, від якої ми не хочемо остаточно виліковуватися. Що ж робити? Як і у випадку з іншими потужними інстинктами, закладеними в нас природою (на кшталт ворожості до чужаків чи жадібності), ми можемо переспрямувати стихійну силу природи, мета якої — «розбити нас на пари», у мирне русло. Для цього нам треба перестати шукати шалене кохання-пристрасть і зайнятися пошуком кохання-інтимності, в основі якого — психологічна, а не «біохімічна» близькість. Тривала і здорова любов — це зв’язок особистостей, а не тіл. Він будується на взаєморозумінні, яке виникає з часом завдяки спілкуванню, довірі і ясності у стосунках.

Світлана СЕНЕНКО,
Нью-Джерсі
Українське Слово


.................. Мандрують всі. Авіаквитки, чартери, тури

Дизайн Валентин Iванов