Бібліотека сайту Українське життя в Севастополі "Весела Абетка" - Для дітей України

Цікавинки


Чи живемо ми власним життям, чи нав'язаним?


Залиште всі справи і замисліться на хвилинку. Чи дійсно Ви є щасливими живучи тим життям, яким живете? Будьте чесними з собою! Чи є ви щасливою людиною не тому, що так "нормально" чи "так живуть всі", або "головне, щоб не гірше"? На жаль, не всі з читачів зможуть дати позитивну відповідь, адже наша країна не є найщасливішою згідно з опитуванням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології, і посідає 41 місце із 58 країн...

А зараз у читача могло виникнути обурення: "Як з такою зарплатою бути щасливим?", або "Я працюю, там де можу, хоч і ненавиджу свою роботу!" Ще 4 роки тому я б з Вами повністю погодилася, але не зараз...

"Я помню белые обои, чёрная посуда, Нас в хрущёвке двое, кто мы и откуда?..." Ці слова з добре відомої всім пісні ніби описують нас тоді. Все було "нормально" — у мене робота, у нього робота — жили разом у квартирі, подарованій його батьками, які в свою чергу тисли на нас з одруженням, бо "що люди скажуть, що живемо разом і неодружені". Зробили ремонт з білими шпалерами і відповідно й чорний посуд придбали, все "по-феншую". І тут я уявила, якими будуть мої наступні роки — ми одружимось, заведемо дітей — бо батьки так хочуть, і назавжди залишимось у Богом забутому провінційному містечку... Але не цього я хотіла, не про це я мріяла. Не кажучи нікому нічого, я прийняла пропозицію про працевлаштування іншої компанії в іншому регіоні, придбала квиток на поїзд і сказала, що їду...

Чому я це зробила — тому, що це "нормальне" життя не було моїм. Так хотіли батьки, так говорив соціум, так складались обставини. Більшість людей засуджували мене, типу "мені так пощастило" і "треба цінувати, що маєш". Але якщо б я погодилась на це життя — я не була б щаслива. Так, у мене була б моя зона комфорту, формальні друзі, з якими дружиш просто тому, що вони живуть поряд, а не тому, що у вас спільні інтереси, і, звичайно, ілюзія щасливого подружнього життя... Але це не було моїм  — я знайшла в собі сили припинити це і почати жити так, як цього хочу я, десь далеко, де тебе ніхто не знає і не потрібно більше грати роль, нав’язану соціумом, а можна бути просто собою.

Але ж більшість людей так і не наважується на це. Вони продовжують зустрічатись не з тими людьми, дружити не з тими людьми, працювати на ненависній роботі та жити власне не своїм життям, а тим, що хтось нав’язав свого часу і зробив з цього єдину існуючу істину і єдиний існуючий сенс життя. Та хіба щастя може вимірюватись нормами, правилами і стандартами?! Ні, не може!... Адже щастя і сенс життя у кожного свої, ми є різні, в цьому і є краса цього світу.

На завершення хочу додати, що пошук сенсу життя не є чимось короткостроковим — це довгий шлях у пошуку себе як особистості та освоєння світу. Марк Твен казав: "В житті людини є 2 найважливіших дні — день, коли ти народився, і день, коли ти збагнув для чого". Прикро, що деякі люди так і не починають свого власного шляху, а живуть нав’язаним. Щоб знайти свій шлях, просто потрібно робити те, що подобається — подорожуйте, вивчайте, експериментуйте, насоложуйтесь і ризикуйте, адже з віком ви будете більше шкодувати про те, на що так і не зважились, ніж про помилки.

Viktoria Vovkanets

 


*

Дизайн Валентин Iванов